Оскар...

Ерік-Емманюель Шмітт 
Переклад з французької Олени Борисюк 

«Оскар…» 

Маленька історія великої людини без антракту 16+ 

Тривалість: 1 год. 30 хв.  

 

Режисура – Олексій Кравчук  
Простір і костюми – Дарія Зав'ялова  
Пластика – Нінель Збєря  
Світло і проекція – Володимир Стецькович  

 

 «Живий». «Жити». «Життя». Цілком звичайні і часто вживані слова, за якими – всесвіт вічної і незбагненної загадки: звідки з’являється це життя і куди щезає? що ж воно в нас і що ми у ньому? чому? для чого? як?.. – безліч запитань, відповіді на які бувають тільки зі словом «можливо». Але ж життєво необхідно відшуковувати ці відповіді, надто якщо жити тобі залишається лише кілька тижнів... «Дорогий Боже, мене звуть Оскар, мені десять років, я живу в лікарні через рак і ніколи не звертався до тебе, бо навіть не вірю, що ти існуєш» – 14 листів-сходинок пізнання життя, сприйняття смерті, осягнення себе і світу – історія останніх днів, прожитих наче б у грі (а, можливо, й ні), коли доба дорівнює десятьом рокам, історія без жодної слізливої сентиментальності та жалісливості, але із щемливістю та світлою і простою мудрістю, історія страху і хвороби, але й співчуття і радості, коли з’являється рука звичайної собі людини (а, можливо, й ні), здатна провести тебе до тієї найостаннішої межі де за вселенським неуникним законом закінчується життя. А, можливо, й ні... 

Повість «Оскар і рожева пані» одного із найвідоміших сучасних драматургів Франції Еріка-Емманюеля Шмітта, написана у 2002 році, вже сьогодні перекладена на безліч мов та поставлена на сценах найвідоміших театрів світу, і от тепер – ще й на українській сцені. Найглибша філософія, найскладніші питання буття і смерті у простій та легкій формі дитячого сприйняття, із щирою безпосередністю та дотепністю – все це у невеличкій хроніці листування з Богом. Хоча правильніше, напевно, – «листів до Бога», бо ж зв’язок лише односторонній. Чи ні? Варто пройти шляхом цього листування, щоб зрозуміти – а можливо й ні... 

Всю цю історію розповідають дві актриси – почергово промовляючи від імені головних і навіть другорядних персонажів, розповідають граючись, розмірковуючи, запрошуючи і нас гратись та розмірковувати у світі Оскара – у світі простому і наївному, як дитячі малюнки, але заразом глибокому, яскравому та контрастному; у світі невеличкому, інтимному, але відмежованому від світу Великого й обмеженому в контактах; у світі несподівано ніжному та затишному, але у світі на межі життя і смерті, – аж до моменту коли всі межі зникають. 

Прем’єра відбулась 2 квітня 2011 року