Сімон Трпчеський у Львові

Сімон Трпчеський – фортепіано

Академічний молодіжний симфонічний оркестр «INSO-Львів»

Олександр Земцов – диригент

Сергій Прокоф’єв. Сюїта «Ромео і Джульєтта»
Бела Барток. Концерт для фортепіано з оркестром № 3
Сергій Рахманінов. Концерт для фортепіано з оркестром № 4

Двоє музикантів світового рівня, Олександр Земцов і Сімон Трпчеський, разом із оркестром INSO-Львів, перенесуть слухачів у музичний світ першої половини XX століття — епохи динамічного пошуку нових шляхів розвитку музики і розширення й збагачення музичної мови. 
Серед оркестрів, з якими виступав македонський піаніст міжнародної слави Сімон Трпчеський — Лондонський симфонічний оркестр, Німецький симфонічний оркестр Берліна, Оркестр Західнонімецького радіо у Кьольні, Національний оркестр Данії, Нью-Йоркський та Лос-Анджелеський філармонічні оркестри, Симфонічні оркестри Роттердама, Страсбурга, Стокгольма, Гельсінкі, Осло та багато інших. Його записи випускають лейбли EMI, Avie, Wigmore Hall Live, а рецензії на його виступи та компакт-диски можна знайти у таких виданнях, як The Guardian, New York Times та The Telegraph. 

Олександр Земцов здобував музичну освіту спершу у Музичному училищі ім. Гнєсіних у Москві, згодом у Вищій школі музики у Маастрихті та Вищій школі музики ім. Ганса Айслера у Берліні. Паралельно він навчався диригуванню за наставництва Курта Мазура, Коліна Меттерса, Кіріла Петренка та інших. З 15 років виступав з провідними оркестрами Європи, США, Азії та Австралії, а 23-річним став концертмейстером групи альтів Лондонського філармонічного оркестру. Пропрацювавши в оркестрі десять років, Олександр Земцов вирішив присвятити себе кар'єрі соліста й камераліста. Як камераліст виступав разом із такими музикантами, як Пітер Доногау, Дмитро Ситковецький, Патрік Ґалоа, Наталія Гутман. Нещодавно з великим успіхом пройшов його концерт у Софійській філармонії, де він виступав разом із Мішою Майським. Також Олександр Земцов є викладачем Ґілдголлської школи музики й драми у Лондоні, Консерваторії Privatuniversitäto у Відні, а також запрошеним професором Лозаннської консерваторії (Швейцарія). З 2015 р. він співпрацює з оркестром INSO-Львів як диригент. Випускає записи на таких лейблах, як NAXOS, LPO Live та Chandos. 

Оркестрові сюїти з балету «Ромео і Джульєтта» належать до найвідоміших творів Сергія Прокоф'єва і втілюють надзвичайний спектр музичних образів, натхненних Шекспірівською трагедією. Прокоф'єв написав балет у 1936 р., проте з прем'єрою виникли проблеми — спершу керівництву Большого театра не сподобалося «вільнодумство» авторів (адже в первинній редакції балет мав щасливий кінець), а коли цей «недолік» виправили, ситуація загострилася політично: у газеті «Правда» вийшли розгромні статті з критикою Шостаковича, що «ставило в немилість» усіх композиторів, чия музична мова мала хоч найменші прояви модернізму й не вписувалася в канон соцреалізму і пролетарського мистецтва… Прем'єра твору, таким чином, відбулася аж у 1940 р. у Брні. 

Третій фортепіанний концерт Бела Барток писав як подарунок дружині, Дітті Пасторі-Барток, на її день народження. Проте, пишучи цей твір, композитор змагався з хворобою, і йому забракло зовсім небагато, щоб завершити його — лише 17 останніх тактів залишилися неоркестрованими, коли хвороба змусила його перервати роботу. На жаль, Барток не дочекався дня народження дружини і не почув прем'єри твору — він пішов з життя 26 вересня 1946 р. Порівняно із попередніми двома фортепіанними концертами, цей твір має прозорішу й яснішу музичну мову й викликає радше імпресіоністичні, ніж експресіоністичні, асоціації. 

Сучасники Рахманінова були доволі дезорієнтовані його четвертим фортепіанним концертом — їм було важко впізнати там того Рахманінова, на якого були налаштовані їхні слухацькі очікування і смаки. А сам композитор не хотів повторювати себе і «штампувати» передбачуваний матеріал: він експериментував і оновлював свій музичний словник. Цей концерт менш «романтизований» і менш однозначний за попередні, і водночас динамічніший і багатогранніший. Це музика мінлива і примхлива, яку пронизує тенденція до постійного руху й перетворень, органічного розвитку й наскрізної безупинної еволюції. Утім, навіть ця еволюція кілька разів завмирає, щоб дати можливість «зависнути» у меланхолійному замилуванні…